Економіка праці
Раціоналізація праці управлінського персоналу
Повний текст роботи з малюнками та таблицями доступний при скачуванні. Скачати
Дата введення: 2011-10-21 13 ст. Вступ. 1. Сутність раціоналізації і види норм праці. 2. Класифікація витрат робочого часу. 3. Організація праці на підприємстві. Зміст і складові елементи. Висновки. Список використаної літератури. ВступОсновні елементи раціоналізація управлінської праці зводяться до наступного:
У ринкових умовах виробництва всі ці елементи організації управлінської праці приводяться в дію за допомогою товарної форми виробництва й обміну. Так, наприклад, залучення робочої сили до праці, оплата праці та інші елементи організації суспільної праці проявляються через купівлю-продаж специфічного товару — робочої сили. Робоча сила так само, як і будь-який інший товар, має споживчу вартість і вартість; через вартість робочої сили реалізується закон мотивації й оплати праці. Всі елементи організації управлінської праці (у масштабі держави) мають свій показник — продуктивність суспільно-визначеної праці, тобто оціненого через ринок праці. Затрачена, але не оцінена ринком праця не має громадського визнання і потреби. Таким чином організація суспільної праці зайнята регулюванням не будь-якої праці, а лише тієї, що отримала оцінку на ринку товарів. Така організація управлінської праці визначає організацію праці і на окремому підприємстві. 1. Сутність раціоналізації і види норм праціПід раціоналізацією праці розуміють процес встановлення науково обґрунтованих норм витрат праці на виконання якої-небудь роботи. Наукове обґрунтування норм допускає облік технічних і технологічних можливостей виробництва, облік особливостей застосовуваних предметів праці, використання прогресивних форм, прийомів і методів праці, його фізіологічно виправдану інтенсивність, нормальні умови праці. Норми праці відображають підсумок технічних і організаційних рішень на виробництві, вони фіксують досягнутий рівень технічної, технологічної й організаційної досконалості на підприємстві й для цих умов встановлюють міру витрат праці. Норми праці є також необхідним елементом планування праці й виробництва: за допомогою норм праці розраховують трудомісткість виробничої програми, визначають необхідну чисельність персоналу і його структуру на підприємстві. Нарешті, норми праці — це складова частина організації оплати праці, тому що з їхньою допомогою встановлюється розцінка — величина заробітку за виконання одиниці роботи. На практиці використовуються наступні види норм праці: - норма часу — кількість робочого часу, необхідного на виробництво якого-небудь виробу або якої-небудь роботи; - норма виробітку — кількість виробів, яку необхідно випустити за одиницю часу (за одну годину, робочу зміну тощо). Між нормою часу й нормою виробітку існує обернено пропорційна залежність; - норма обслуговування — кількість об'єктів (машин, механізмів, робочих місць тощо), які працівник або група працівників повинні обслужити протягом одиниці робочого часу; - норма часу обслуговування — це час, необхідний для обслуговування одного об'єкта. Між нормою обслуговування й нормою часу обслуговування також існує обернено пропорційна залежність; - норма чисельності — кількість працівників певного профілю й кваліфікації, необхідна для виконання конкретних робіт за певний період[4, c. 56-57]. 2. Класифікація витрат робочого часуДля того, щоб визначитися, з яких показників складаються різні норми праці, необхідно вивчити класифікацію витрат робочого часу. Відповідно до неї весь робочий час виконавця або групи працівників розподіляється на час роботи й час перерв. Час роботи — період, протягом якого працівник здійснює підготовку й безпосереднє виконання отриманої роботи. Він складається із часу роботи на виконання виробничого завдання й часу роботи, не передбаченого виробничим завданням. Час роботи на виконання виробничого завдання складається з наступних категорій витрат робочого часу виконавця: підготовчо-заключного часу, оперативного часу й часу обслуговування робочого місця. Підготовчо-заключний час — це час, витрачений працівником на підготовку засобів виробництва до виконання заданої роботи й дії, пов'язаний з її закінченням. До нього належать час, витрачений на одержання спецодягу для роботу, інструментів, приладів і технологічної документації; ознайомлення з майбутньою роботою, технологічною документацією, кресленням; інструктаж щодо порядку виконання роботи; налагодження устаткування на відповідний режим роботи; здавання готової продукції й ін. Величина підготовчо-заключного часу не залежить від обсягу роботи, виконуваної за даним завданням. Тому, коли тривалий час виконується та сама робота, підготовчо-заключний час, розрахований на одиницю продукції, буде незначним за величиною. У таких випадках при встановленні норм цей час не враховується. Оперативний час — це час, витрачений на виконання заданої роботи (операції), повторюваний з кожною одиницею або певним обсягом продукції. Він підрозділяється на основний, протягом якого предмет праці проходить кількісні і якісні зміни (наприклад, зняття стружки з деталі на токарному верстаті), і допоміжний, котрий витрачається на дії виконавця, що забезпечують виконання основної роботи (наприклад, установка й зняття деталі). Час обслуговування робочого місця — це час, який витрачається працівником на догляд за робочим місцем і підтримку його в стані, що забезпечує продуктивну роботу протягом зміни. Час обслуговування робочого місця поділяється на час технічного й організаційного обслуговування. Час технічного обслуговування — це час, який витрачається працівником на догляд за робочим місцем, устаткуванням, необхідним для виконання конкретного завдання. Час організаційного обслуговування — це час, який витрачається працівником на підтримку робочого місця в робочому стані протягом зміни (час на прийом і здачу зміни, на збирання інструменту тощо). Час роботи, не передбачений виробничим завданням, — це час, що витрачається на виконання випадкової й непродуктивної роботи (наприклад, на виправлення браку продукції). Час перерв — це час, протягом якого працівник не бере участі в роботі. Він поділяється на час регламентованих і час нерегламентованих перерв. Час регламентованих перерв у роботі містить у собі час перерв у роботі, зумовлених технологією й організацією виробничого процесу, а також час на відпочинок і особисті потреби. Час нерегламентованих перерв у роботі — це час перерв у роботі, спричинених порушенням нормального плину виробничого процесу. Він містить у собі час перерв у роботі, викликаних недоліками в організації виробництва, і час перерв у роботі, спричинених порушеннями трудової дисципліни[3, c. 92-94]. Першим кроком на шляху до успіху в справі економії і раціонального використання робочого часу є його "інвентаризація", здійснювана за допомогою хронометражу і фотографування. Під хронометражем розуміється спостереження і вимір затрат робочого часу на здійснення окремих повторюваних елементів операції або її в цілому. Безпосереднім його об'єктом є оперативний або підготовчо-заключний час на машинно-ручних роботах. В результаті можна зробити розрахунок середньої тривалості тієї або іншої операції по формулі: Знання середньої тривалості операції і її окремих елементів допомагає удосконалювати їх зміст і структуру, раціоналізувати затрати часу на них і встановлювати оптимальні норми. Фотографування робочого дня відбувається за допомогою спостереження і виміру усіх без винятку корисних затрат і втрат часу протягом усього дня або якоїсь його частини два-три рази в рік протягом двох-трьох тижнів як у формі саме фотографування, так і при участі спеціальних людей - нормувальників, майстрів і т.п. Усі витрати робочого часу виконавця можуть розподілятися на нормовані й ненормовані. Нормовані витрати включаються в норматив. Вони необхідні для виконання заданої роботи. Сюди належать підготовчо-заключний час, час оперативної роботи, обслуговування робочого місця й регламентованих перерв. Ненормовані витрати часу (час випадкової й непродуктивної роботи й нерегламентованих перерв) у норму часу не включаються. Вони є прямими втратами робочого часу. Класифікація витрат робочого часу виконавця дає можливість виявити величину й причини втрат, а також нераціональних витрат робочого часу. З цією метою проводиться вивчення витрат часу на робочому місці[1, c. 63-64]. 3. Організація праці на підприємстві. Зміст і складові елементиОрганізація праці на підприємстві являє собою розподіл загального обсягу робіт і встановлення необхідних пропорцій у чисельності виконавців, розміщення працівників і досягнення узгодженості в їх діях, за якої продуктивно використовується техніка, матеріальні і трудові ресурси. Організація праці на підприємстві включає такі елементи: а) форми організації праці; б) організація і планування робочих місць; в) обслуговування робочих місць; г) багатоверстатне обслуговування; д) прийоми і методи праці; є) режими праці і відпочинку; ж) методи оцінки ефективності заходів наукової організації праці. Під формою організації праці розуміється об'єднання працюючих у певній структурі на принципах раціонального поділу і кооперації їх праці. Під поділом праці розуміється спеціалізація працюючих на виконанні певних функцій або їх комплексу. Кооперація є системою виробничих взаємозв'язків між групами чи окремими виконавцями в процесі роботи. Глибина поділу і кооперації праці визначається факторами техніки, технології й організації виробництва, що постійно змінюються і впливають на форми організації праці через зміну обсягу і тривалості виконуваних робіт. Схема класифікації показників, що визначають характер поділу і кооперації праці на виробництві, представлена на рис. 1, форм організації праці — на рис.2, факторів, що визначають форми організації праці, - на рис. 3. Розподіл праці має межі: — економічні (враховуються витрати робочого часу); — технологічні (враховується час виконання операцій, прийомів та ін.); — фізіологічні (враховується інтенсивність праці); — соціальні (враховується змістовність праці, задоволеність, монотонність та ін.)[8, c. 86-88]. У промисловості відомі такі види розподілу праці: — за характером виконуваних робіт (основна діяльність, обслуговування виробництва, управління): — за функціональними ознаками (за професіями, спеціальностями); — за рівнем кваліфікації і складності робіт. Суміщення професій є формою кооперації. Суміщення значень факторів у сформованих техніко-організаційних умовах виробництва змінює розрахункові умови, що визначають форми організації праці. До таких умов належать: обсяг продукції, що випускається (кількість операцій) за один цикл, кількість виконуваних операцій, тривалість і послідовність їх виконання, режим праці і спосіб виконання робіт та ін.[2, c. 82-83] ВисновкиУдосконалення соціально-трудових відносин безпосередньо пов'язане із впровадженням сучасних форм раціоналізації праці та активізації особистого чинника на виробництві. Останні є сукупністю таких складових: програми гуманізації праці: програми професійного розвитку робочої сили; методи матеріального стимулювання (участь працівників у прибутках, а також у володінні акціями, методи колективного стимулювання тощо); нетрадиційні форми організації робочого часу; програми, покликані реконструювати сам процес праці. Особлива роль в удосконаленні соціально-трудових відносин належить гуманізації праці. На практиці вона забезпечується через законодавчі акти, спеціальні державні галузеві та регіональні програми, колективні договори підприємств. Виділення гуманізації як одного з пріоритетних напрямів поліпшення соціально-трудових відносин зумовлене глибокими змінами, які відбуваються в усіх сферах життя і діяльності людини під впливом зростання освітнього і культурного рівня, у процесах демократизації суспільства, ускладнення і підвищення технічного рівня виробництва, підвищення вимог до якості продукції тощо. Гуманізація праці має сприяти зростанню її змістовності, найкращому пристосуванню матеріально-технічної бази виробництва до людини; широкій і активній участі працюючих у вирішенні виробничих завдань. Список використаної літератури1. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ Ніна Єсінова,. - К.: Кондор, 2004. - 429 с. 2. Богиня Д. Основи економіки праці: Навч. посібник/ Дем'ян Богиня, Олена Грішнова,. - 2-е вид., стереотип.. - К.: Знання-Прес, 2001. - 312 с. 3. Богоявленська Ю. Економіка та менеджмент праці: Навчальний посібник/ Юлія Богоявленська, Євген Ходаківський,. - К.: Кондор, 2005. – 328 с. 4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 350 с. 5. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник/ Олена Грішнова,. - К.: Знання, 2004. - 535 с. 6. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 255 с. 7. Завіновська Г. Економіка праці: Навчальний посібник/ Галина Завіновська,; М-во освіти України. КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2003. - 298 с. 8. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Алла Калина,; МАУП. - Київ, 2004. - 268 с. 9. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ М.Б. Махсма,. - К.: Атіка, 2005. - 303 с. Схожі роботи |