|
Бухгалтерський облік
Суть та функції контролінгу
Повний текст роботи з малюнками та таблицями доступний при скачуванні. Скачати
Дата введення: 2011-08-10 20 ст. 1. Причини виникнення контролінгу. Основна мета та функції контролінгу. 2. Характеристика основних методів управлінського обліку: облік за нормативною та фактичною собівартістю. 3. Характеристика методів поділу витрат на постійні та змінні залежно від обсягу випуску: метод вищої та нижчої точок, інженерний, графічний метод, методи найменших квадратів. Список використаної літератури. 1. Причини виникнення контролінгу. Основна мета та функції контролінгуКонтролінг як наукова дисципліна є складним інтегрованим утворенням. Його концепція (лат. "conceptus" -поняття) відображає формулювання, абстрактний образ, загальну думку щодо створення інформаційної системи для стратегічного розвитку підприємства. Під контролінгом розуміють концепцію ефективного управління економічним об'єктом з метою забезпечення його сталого і тривалого існування в постійно змінюваному середовищі. Система контролінга ґрунтується на комплексі стратегічних наукових дисциплін - прогнозуванні, плануванні, маркетингу, обліку, статистиці, аналізі та менеджменті. Функції системи контролінга реалізуються через створення спеціальної служби, яка організовує збір, обробку, аналіз даних і забезпечує інформацію для менеджерів вищого рівня управління з метою розробки прогнозу стратегічного розвитку підприємства. Контролінг пов'язується з пошуком слабких сторін у діяльності підприємства, ліквідацією "вузьких" та "проблемних" ділянок у виробничій та фінансовій сферах, формуванням плану стратегії розвитку. Якщо традиційні системи контролю діяльності підприємства базуються на відстеженні минулих подій (фінансовий облік) або подій у реальному масштабі часу (управлінський облік), то контролінг орієнтується на майбутні події. Для системи контролінга найважливіше значення мають відхилення від прогнозованих показників на перспективу з горизонтом планування більше 3-х років, а не від поточних планів, як це прийнято на вітчизняних підприємствах. Порівнюють майбутні прогнозовані показники з досягнутим фактичним їх значенням. Фінансовий облік у системі контролінга посідає значне місце, оскільки його завданням є підготовка звітів про використання ресурсів, протікання господарських процесів, формування собівартості продукції, ефективність витрат на маркетинг і збут продукції, формування прибутку, ефективність інвестицій тощо. Використовуючи дані фінансового обліку можна виявити тенденції явищ та процесів за певний період і прогнозувати їх подальший розвиток у системі контролінга. Необхідно акцентувати увагу на тому, що система про-гнозування розвитку підприємства передбачає планування економічних показників, а облік організовує збір та обробку даних в такому розрізі, як це передбачено у системі планування. Дані обліку та планів використовуються для аналізу відхилень. Відділ контролінга готує інформацію про відхилення фактичних показників від запланованих з розшифровкою факторів, які вплинули на ці відхилення. Інформація надається у вигляді інформаційних бюлетенів для зацікавлених служб і посадових осіб. Служба контролінга повинна забезпечити такі види робіт:
У системі контролінга обов'язковим елементом є визначення мети підприємства і окремих структурних підрозділів, управління цілями, своєчасне реагування на зміну середовища і відповідно уточнення мети, що дає можливість адаптуватися до змін і забезпечити існування об'єкта. Система контролінга функціонує на основі певних принципів (лат. "principium" - початок, основа, те, що лежить в основі певної теорії науки). До принципів контролінга належать:
Метою контролінга є діагностування фактичного техніко-економічного і фінансового стану, порівняння його з прогнозованим, виявлення тенденцій і закономірностей розвитку економіки підприємств відповідно до головної мети, попередження негативного впливу внутрішніх та зовнішніх факторів на фінансовий результат і положення на ринку. Іншими словами, контролінг є системою спостереження та вивчення поведінки економічного механізму конкретного підприємства і розробки шляхів для досягнення мети, яку воно ставить перед собою. Стан контрольованих об'єктів визначається кількісними, якісними, структурними, часовими та просторовими характеристиками. Ключовим поняттям у визначенні мети контролінга є тенденції і закономірності економіки підприємства, його техніко-економічного та фінансового стану. Говорячи про економіку підприємства, треба мати на увазі, що мова йде насамперед про використання його активів, капіталу і зобов'язань, а також потенціалу з метою отримання максимально можливого результату. На основі даних контролінга визначають тенденції і закономірності розвитку бізнесу. Діагностування техніко-економічного та фінансового стану можливе за умови забезпечення фактичною обліковою та іншими видами інформації про об'єкти і порівняння її з плановими показниками. Важливою тенденцією підприємства в сучасних умовах господарювання є зростання ролі інформаційних ресурсів. Ця тенденція обумовлена ускладненням технології, диверсифікацією виробництва, збільшенням числа перемінних для вирішення складних виробничих і управлінських проблем. Зростання інформаційних ресурсів відбувається не лише за обсягом, але й за змістом інформації (нові явища, процеси, події), що є закономірністю в умовах переходу від планової моделі господарювання до ринкової. Складнішими стають комунікаційні зв'язки, процедури прийняття рішень, що вимагає додаткової інформації, яка відсутня у традиційній системі фінансового обліку. Управління інформаційним процесом дедалі більші вимоги ставить перед менеджерами щодо розуміння ролі інформації та знань керівника в галузі створення інформаційних систем. Керівник повинен стати творцем інформаційної системи. Інформаційні системи, які обслуговують менеджерів, повинні надавати дані про тенденції, ефективність технології, показники діяльності конкурентів, попит на продукцію, діяльність із забезпечення рентабельності та інші показники. Проте існуючі системи обліку не дають можливості визначити ефективність теорій і стратегій розвитку, політичних та соціальних тенденцій, які впливають на діяльність підприємства. Необхідність розширення системи інформації пов'язана не лише з виробничою, комерційною і фінансовою діяльністю підприємства, але й з відображенням соціально-політичних факторів, які є зовнішніми факторами функціонування підприємства. їх потрібно перевести на мову підприємницької діяльності, щоб активно впливати на соціальні групи, стосунки у колективі, інститути поза і всередині підприємства. Функції управління постійно ускладнюються. Так, звичне планування трансформується у проблемно-орієнтоване планування, збут продукції -в маркетингову діяльність, фінансовий та управлінський облік доповнюється інтегрованою системою контролінга. Хоча бухгалтерам важко змиритися з тенденцією диференціації єдиної системи бухгалтерського обліку на підсистеми фінансового і управлінського обліку та контролінга. Але вона є закономірним процесом. Облік втрачає свою незалежність і набуває функцій сервісного забезпечення менеджменту в інформації, необхідній для прийняття рішень. Контролінг виконує функції створення, обробки, аналізу і передачі системної управлінської інформації. Функції контролінга визначаються метою створення цієї системи. Вони поділяються на основні та спеціальні. До основних функцій належить:
До спеціальних функцій належать:
Функції контролінга реалізуються завжди в реальних умовах діяльності підприємства, тому ступінь їх прояву та ефективність використання залежить від таких факторів, як:
Інтегральною функцією контролінга є координація зусиль кожного підрозділу підприємства і відділу управлінської системи на досягнення цілей, які ставить перед собою підприємство у виробничій, фінансовій та управлінській діяльності. Для цього потрібні:
Необхідність створення системи контролінга обумовлена підвищенням нестабільності зовнішнього середовища, що в свою чергу вимагає:
Основні завдання контролінга полягають в тому, щоб реалізувати головну мету, принципи та функції на практиці. 2. Характеристика основних методів управлінського обліку: облік за нормативною та фактичною собівартістюВ сучасний період у вітчизняному обліку відсутнє визначення методу управлінського обліку. Єдині визначання дано у підручнику Т.П. Карлової “Управлінський облік”: “Методом управлінського обліку, є сукупність різноманітних прийомів, способів, з допомогою яких відображається об’єкт управлінського обліку в інформаційній системі підприємства. “До основних елементів методу управлінського обліку автором віднесено: документацію, оцінку, групування і узагальнення, контрольні рахунки, нормування, планування і лімінування, контроль і аналіз. Основні критерії класифікації сучасних методів обліку і калькулювання собівартості прод. можливо класифікувати на основі двох критерій:
По ступеню нормування розрізняють фактичні, нормально обґрунтовані і нормативні відображення системи поділяють на повні (включають всі затрати) і часткові (включають частину затрат). Система обліку повних фактичних затрат характерна для традиційного бухгалтерського обліку та передбачає відображення абсолютно всіх затрат. В указаній системі затрат групуються по системах, центром відповідальності, готовим виробам. Непрямі затрати розподіляються за центром відповідальності і готовим виробом по заздалегідь вибраним базам і згідно встановлених коефіцієнтів. При цьому розподіл не залежить від ступеню використання виробничих потужностей, а визначається обсягом виробництва і його поділом (завжди умовним) на завершене і незавершене. Розподіл, накладних затрат також умовний, бо вибираючи базу ми наперед визначаємо і результат розподілу накладних затрат. Ставка накладних витрат може бути неоднаковою для різних видів продукції. За базу розподілу часто використовують: 1.Прямі затрати праці (людино-год.); 2. Прямі затрати на робочу силу (заробітна плата); 3. Час роботи обладнання (машино-години); 4. Кількість виготовленої продукції. Подвійний запис приводить до фальсифікації результатів виробництва так як при цій системі дохід від виробництва і реалізацій залежить не від виробу, як такого, не від ринкового попиту на виріб, а від того, які дані зафіксовані в акті про величину незавершеного виробництва і які маніпуляції здійснювались з розподільчими коефіцієнтами. Система обліку нормальних затрат є більш прогресивних у порівнянні з попередньою . В цій системі непрямі затрати не розподіляються, а обчислюються по заздалегідь встановленим ставкам (коефіцієнтам), значення яких або відповідає досягнутому у попередньому періоді рівно затрат. Система обліку нормативних затрат дозволяє відображати ступінь використання ресурсів підпр. в процесі господарської діяльності, що в свою чергу значно полегшує прийняття управлінських рішень. При цьому загальні відхилення розкладаються на складові за рахунок різних чинників: ∆заг .+ ∆А+∆В+∆С; де ∆заг. – загальні відхилення; ∆А – відхилення цін; ∆В – відхилення продуктивності праці; ∆С – відхилення використ. виробн. потужностей; Система обліку нормативних затрат організовувались, перш за все, з метою технологічного контролю. Сучасні варіанти цієї системи мають широку сферу використання. Система обліку нормативних затрат передбачає виявлення неповної (обмеженої) собівартості, тобто собівартості без непрямих затрат. Суть цієї системи дозволяється до того, що лише прямі затрати розподіляються між готовими виробами, непрямі цілком відносять на загальні фінансові результати того не звітного періоду, в якому вони вникли. Орієнтований на ринок підхід до обліку затрат сприяв формуванню нових варіантів обліку в економічно розвинутих країнах. Нормативний метод є похідним від методу управління за відхиленнями. Застосовується в двох аспектах: 1. В поєднанні з позамовним та попередільним методами обліку витрат для оцінки і контролю за використанням виробничих ресурсів підприємства в цілому та його структурних підрозділів. 2. Нормативний метод може бути визначений обліковою політикою підприємства щодо оцінки готової продукції та незавершеного виробництва. При цьому в основу оцінки готової продукції та незавершеного виробництва покладена планова (нормативна) калькуляція. Оцінка готової продукції та незавершеного виробництва проводиться за плановою собівартістю з наступним врахуванням відхилень. Послідовність планування та обліку за нормативного методу: 1. Попереднє складання нормативних (планових) калькуляцій собівартості кожного виду продукції та напівфабрикатів. 2. Поточний облік зміни норм для коригування нормативної (планової) калькуляції. 3. Поточний облік фактичних витрат виробництва з відокремленим обліком витрат за нормами та обліком відхилень від норм. 4. Групування відхилень від норм за місцями їх виникнення та аналіз причин, що викликали ці відхилення. 5. Визначення виробничої собівартості окремих видів продукції на підставі нормативної (планової) калькуляції. Відхилення фіксують в окремих відомостях за місцями їх виникнення. Складається відомість відхилень. Фактична собівартість готової продукції визначається з урахуванням індексу відхилень від норм. Індекс відхилень= сума відхилення витрати за нормами В залежності від галузі промисловості в практиці можна виділити 3 варіанти організації нормативного методу: 1. Облік ведеться за нормативними витратами: Нормативні витрати Відхилення = Фактичні витрати 2. Ведеться паралельний облік фактичних і нормативних витрат. Фактичні витрати – Нормативні витрати = Відхилення 3. Облік ведеться змішаним способом: Нормативна собівартість незавершеного виробництва на кінець місяця визначається як різниця між нормативною сумою витрат на виробництво та нормативною собівартістю готової продукції. В результаті всі відхилення осідають в залишках незавершеного виробництва. Спрямований на дотримання норм основних витрат. Суми відхилень від норм визначають по групі однорідних виробів шляхом співставлення фактичних та нормативних витрат. Незавершене виробництво оцінюється за нормативною собівартістю витрат сировини, матеріалів та напівфабрикатів. 3. Характеристика методів поділу витрат на постійні та змінні залежно від обсягу випуску: метод вищої та нижчої точок, інженерний, графічний метод, методи найменших квадратів.Калькулювання собівартості продукції за цими методами відбувається на рівні прямих (змінних) витрат, а постійні витрати розглядаються як єдине ціле і не відносяться на конкретний вид продукції, а включаються до фінансового результату в період їх виникнення. Відповідно залишки незавершеного виробництва оцінюються лише за змінними витратами. Порівняльна характеристика калькулювання собівартості продукції за повними і змінними витратами наведена на рис. 3.1. Регресійний аналіз (Regression Analysis) – статистична модель, яку використовують для визначення зміни середнього значення залежної змінної величини під впливом зміни значення однієї або кількох незалежних величин. Під час застосування регресійного аналізу для визначення функції витрат загальну суму витрат розглядають як змінну величину, залежну від певного чинника (обсягу виробництва, кількості замовлень тощо), який виступає як незалежна величина. Лінійний взаємозв'язок між залежною та незалежною змінними величинами можна описати графічно як лінію регресії або за допомогою формули (рівняння регресії). Модель, яка використовує тільки одну незалежну змінну величину для визначення зміни незалежної змінної величини, називають простим регресійним аналізом. Вона має вигляд: Y = a + bx. Модель, що використовує кілька незалежних змінних величин для визначення зміни залежної змінної величини, має назву множинний регресійний аналіз і може бути описана так: Y = a + b1x1 + b2x2 + … + bnxn. На відміну від методу вищої – нижчої точки регресійний аналіз враховує всі дані спостереження для визначення функції витрат. Поряд із цим регресійний аналіз уможливлює уникнення вад візуального підходу, оскільки передбачає застосування методу найменших квадратів. Метод найменших квадратів (Least - Square Method) – це статичний метод, який дає змогу розрахувати елементи функції витрат a і b так, що сума квадратів відстані від усіх точок сукупності, що вивчається, до лінії регресії є найменшою. Сутність цього методу можна проілюструвати за допомогою графіка (рис. 3.2): Список використаної літератури
Схожі роботи |